название

1) (действие) названня, на(й)менування; накликання, напрошення; скликання; срв. Называние;

2) назва, назвище, назвисько, наймення, названня, (имя) ім'я (р. ім'я, им. мн. імена), й[і]мення (-ння). [«Сонце віри» - це почесна назва (Крим.). (Морова) «Утопія» передала свою назву всім подібним творам наступних віків (Л. Укр.). Назва (назвище) села (Київщ.). Письменство, варте цього наймення (Рада). Національне наймення (Доман.)]. Под -нием, по -нию - під назвою, на назву. Давать, дать -ние - давати, дати назву (наймення и т. п.) кому, чому, називати, назвати, нарікати, наректи кого, що. [Даю вам мення і названня (Самійл.). Мав звичай нарікати російський лібералізм «мельхіоровим» (Крим.)]. Носить -ние - зватися, мати назву. Получать, получить своё -ние - діставати, дістати, здобувати, здобути свою назву (своє наймення и т. п.), прибирати, прибрати собі назву. [Здобула від пана назвисько «дури несосвітенної» (Крим.). Якого більш у прозових творах буває елементу, котрий переважає, - од того вони й назву собі прибирають (Рада)]. Поступок, которому нет -ния - учинок; якому й назви не до[при]береш.

* * *

на́зва

носи́ть \название ние — зва́тися (зветься), назива́тися, ма́ти (носити) на́зву

одно́ (только) \название нье — одна на́зва, ті́льки на́зва (на́зви)

по \название нию — за на́звою

под \название нием — за (під) на́звою